Ватульов Владлен Микитович народився 20 квітня 1929 р. у м. Гола Пристань на Херсонщині. Навчався в місті Херсоні, однак закінчив середню освіту після реевакуації в школі № 6 м. Кіровограда у 1947 р. Вищу освіту здобув на фізичному факультеті Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка, де і працював після його закінчення у 1952 р. У 1954–1968 р. працював у Інституті фізики АН УРСР, спочатку на посаді інженера, а після закінчення аспірантури у 1959 р – молодшого і старшого наукового співробітника. Тут спочатку продовжив дослідження в області приймачів випромінювання для ІЧ– спектрофотометрів, розпочаті при виконанні дипломної роботи, а потім переключився на дослідження в галузі молекулярної спектроскопії, зокрема вивчав вплив недосконалостей молекулярних кристалів на спектри поглинання та люмінесценції, зв`язок електронних збуджень у домішкових молекулах з коливаннями решітки молекулярних кристалів. Методами поляризаційної мікроскопії встановлено наявність поліморфного перетворення в кристалах октагідроантрацену, віднесене, судячи з особливостей кінетики, до типу мартенситних, які в той час вивчались практично лише в металах і сплавах. Проводив також дослідження в області квантової електроніки і нелінійної оптики.

      В 1968 р. рішенням Президії АН УРСР переведений на роботу в ІХВС АН УРСР, де працював на посаді старшого наукового співробітника до 1998 р. У 1970–1972 р. був керівником лабораторії фізики полімерів. Основним напрямом досліджень стала ІЧ– спектроскопія утворення і перебудови структури в системах з водневими зв`язками на прикладі поліуретанів. Встановлено конфірмаційний характер поліморфних перетворень у лінійних поліуретанах і досліджені зв`язані з ними спектральні ефекти і закономірності. Вперше знайдено і досліджено незвичайний випадок розриву водневих зв`язків при кристалізації розплаву чи замороженого розплаву і зроблено висновок про необхідність перегляду уявлення про структуроутворюючу роль водневих зв`язків при кристалізації, що утвердилась до цього часу у літературі. Іноді навіть говорили про принцип максимального насичення водневих зв`язків при кристалізації, найбільш яскравою ілюстрацією чого є кристалізація води при атмосферному тиску. Досліджено явище інверсії дихроїзму в сегментованих поліуретанах і гомополіуретанах. Зроблено висновок, що і при малій довжині гліколевої складової може мати місце в якійсь мірі незалежна поведінка сегментів різної природи, що локалізується в окремі мікрообласті. Одержано дані про неоднорідну структуру жорстких доменів сегментованого поліефірамідоуретану. Проведений аналіз зв`язку інверсії дихроїзму з орієнтацій- ними явищами для різних моделей структурної перебудови зразка і аналіз формул, які для цього застосовуються. Детально проаналізовані випадки, коли поперечна орієнтація жорсткого сегмента обумовлена  орієнтацією жорстко сегментного домена як цілого. Показано, що інверсія орієнтації сегментів, які входять у жорсткі домени, може, але не обов`язково повинна приводити до інверсії дихроїзму, навіть якщо при цьому момент переходу повертається також на 900. Тому співвідношення дихроїчної поведінки різних смуг, що належать до одного і того ж сегмента, саме по собі не може бути критерієм для вибору моделі, яка пояснює спектральні ефекти, що виникають. Спостерігалось удосконалення структури домена під впливом низькомолекулярних полярних рідин і, навпаки, розупорядковуюча дія іоноген них груп, що вводяться в полімерний ланцюг. Досліджена природа спектральних ефектів, що супроводжують введення іоногенних груп у ланцюг уретанвмісних сполук. Зроблено висновок, що вони зумовлені появою нового типу водневих зв`язків за участю аніона хлору і протона уретанового угруповання. Одержані ці і інші результати органічно увійшли до монографії «Инфракрасные спектры и структура полиуретанов», яка є першою в світовій літературі монографією, цілком присвяченою ІЧ-спетроскопії поліуретанів.

      Згодом займався дослідженням фотохімічно ініційованого структурування матеріалів на основі епоксидних смол. Встановив вплив умов опромінення на фотохімічно ініційовану взаємодію епоксиолігомерів з карбоксилвмісними ненасиченими мономерами. В такій реакційній суміші за присутності відповідних ініціаторів під дією УФ–опромінення можливе одночасне протікання сукупності радикальної полімеризації ненасичених груп і катіонної  епоксидних груп, а також їх взаємодії з карбоксильними. Залежно від співвідношення швидкостей цих реакцій, і зокрема від ступеня участі карбоксильних груп в утворенні хімічної сітки, слід чекати зміни будови кінцевого продукту: від напів-ВПС до єдиної сітчастої структури аналога поліепоксиакрилату було показано, що співвідношення швидкостей цих процесів можна ефективно регулювати режимом опромінення. Переривання опромінення після часткового розкриття ненасичених зв`язків сприяє проходженню темнової реакції між карбоксильними групами метакрилової кислоти і епоксидними епоксидної смоли. Безперервне опромінення до зникнення смуг ненасичених зв`язків в ІЧ–спектрі утруднює хімічну взаємодію карбоксильних груп з епоксидними, зменшуючи тим самим густоту хімічної сітки, що утворюється.

      В процесі досліджень значна увага приділялась також питанням методики експерименту. Запропоновано і розроблено ним з участю інших організацій оригінальний метод градуювання спектрофотометрів без застосування еталонів пропускання.

      В. М. Ватульов – автор та співавтор понад 100 наукових публікацій, однієї монографії та 16 винаходів.